Віктор урочисто відкрив валізу. Я очікувала побачити там його сорочки, штани або хоча б улюблене рибальське спорядження. Але всередині лежали мої капці
— Гертрудо, — прошепотів Артур, — я знаю, що обіцяв тобі ніколи не купувати мотоцикл. Він опустив голову. — Пам’ятаєш, як ми через це сварилися?
— Отже, Борисе, — продовжив Олександр. — У тебе є два варіанти. Перший: ти зараз одягаєшся, йдеш і більше ніколи не з’являєшся в моєму домі.
Павло стояв посеред кав’ярні з букетом тюльпанів. Я сиділа за столиком, відчуваючи, як від обурення в мене починають палати вуха. — Павле, — повільно
Номер належав Річарду. Чоловікові, з яким мене сфотографували біля готелю. Але він не був моїм коханцем. Річард працював у реабілітаційному центрі й допомагав
— Звідки в тебе цей ключ?! — одночасно запитали Томас і Єлизавета. — Бабуся дала мені його три місяці тому, — спокійно відповів мій онук Олівер.
Олександр запропонував змінити лікування і, якщо пухлинні вогнища вдасться достатньо зменшити, розглянути можливість складної операції. Але для цього Софії
Я дивилася на листа, не розуміючи, що відбувається. На першій сторінці Софія написала: «Мамо, я приховувала ім’я батька моєї дитини не тому, що хотіла тебе обдурити.
Я стояла за дверима й слухала, як онука читає лист моєї покійної доньки. — «Моя люба Вероніко. Якщо ти колись відчуєш, що дорослі вирішують твою долю
Зять вошёл на кухню, оглядел моё новое платье и спросил: — София Петровна, а этот Михаил… он вообще приличный человек? — Андрей, пятьдесят лет назад был приличный.